1.1.НАШЕ  МІСТО

Самбір одне з найбільших міст з передгір”я Карпат, розташоване безпосередньо на березі Дністра, важливий залізничний вузол на перетині стратегічних сталевих та асфальтових магістралей – Львів – Самбір – Ужгород  та  Стрий – Дрогобич – Самбір – Хирів – Перемишль.

На протязі багатьох століть Самбір був одним з найважливіших міст Галичини, що поступався своїм значенням хіба що Львову і Перемишлю. Археологічні знахідки епохи пізньої бронзи, ранньоскіфського часу та часів занепаду Римської імперії свідчать, що на території Самбора  люди живуть протягом принаймі трьох тисяч років.

Історія зберегла назву давньоруського городища Погонич, з якого починається історія  сучасного Самбора. Загальноприйнятою датою заснування Самбора вважається 1241 рік, бо до цього року монголи під час походу в Західну Європу знищили місто, що зараз відоме як Старий Самбір. Люди із зруйнованого міста перейшли у Погонич і згодом городище стало називатися Новим Самбором аж до Другої світової війни.

По всій вірогідності, населення Самбора – Погонича належало до племені дулібів, існує версія, що до племені білих хорватів Самбір і округа входили у склад Київської Русі, згодом до Перемишльського князівства, а далі і до 1349 року – в склад  Галицького і Галицько-Волинського князівства. 1266 р. є згадка про Самбір у привілеї князя Лева Даниловича.

Найбільш вірогідною гіпотезою про назву міста є та, що Самбір розмістився на місці великих „лісів-борів”. Існує ще одна – про лозу „самбірку”, що росла на берегах Дністра, і, нарешті, від старослов”янських кренів „сам-бар”, що означає „злиття”, „стікання”, бо в районі Самбора стікались важливі стратегічні і торгівельні шляхи.

1349 року Галичину захопили поляки. 1390р.Самбір одержав Магдебурзьке  право. Місто пережило не один напад монголо-татарських, турецьких та інших загарбників.

На період з травня по серпень 1604 р. місто Самбір „набуває характеру незвичного рухливого осередку, в якому сходяться нитки європейської політики”. Королівський замок в Самборі стає центром, „де старостові урядники як вдень, так і вночі працюють без перерви, приймаючи найрізноманітніші звістки з усіх кінців світу”, – так описує польський історик А.Кучера у своїй праці „Самборщизна” наше місто. 23 червня 1604 р. із Самбора озброєні загони Лжедмитрія і поляків вирушили у похід на Москву, яка у червні 1605 р. впала під їх натиском. Лжедмитрія І і Марину Мнішек проголосили царем і царицею. Та недовго царював Лжедмитрій і лише кілька місяців була царицею дочка самбірського старости Марина Мнішек.

З 1772 р. і аж до 1918 р. Самбір з округою входить до Австрійської імперії. Нова влада проводила багато змін. 1788р. цісар Йосиф ІІ  затвердив герб міста, який являв собою голубий щит з зображенням оленя, що біжить справа наліво, шия оленя пробита стрілою з червоним оперенням. Вгорі щит прикрашений золотою королівською короною.

Письмові згадки ХІІ-ХУІІІ ст., літературні дані, залишки оборонного будівництва у вигляді окремих кам”яно-цегляного муру, якими було оточене місто з 1530 до 1774 років, а також архітектурні пам”ятки ХУІ- поч. ХХ ст., які збереглися до наших днів, засвідчують, що будівельна культура тут стояла не нижче європейської. З монументальних архітектурних пам”яток, які визначають будівниче лице Самбора, чотирьом надано статус пам”яток архітектури загальнодержавного значення!: костел Йоана Хрестителя (ХУІ-ХУІІ ст.), міська Ратуша (1638-1668 рр.), костел Св.Станіслава бернардинського монастиря (колишній єзуїтський, 1751 р.), будинок колишньої єзуїтської колегії (1759 р.). Решта віднесена до пам”яток місцевого значення, зокрема, церква Різдва Пресвятої Богородиці (1738 р.), в якій знаходиться Чудотворний образ Пресвятої Богородиці та надіслана 13 травня 1759 р. Апостольською столицею з Риму, скляна труна з мощами святого Валентина; будинок Управління фінансів ( поч.ХХ ст.); будинок повітового суду (1909р.) та інші.

Бурхливі події Першої світової війни буревієм пролетіли над Самбором. У 1918 р.  самбірчани докладали зусиль до розбудови власної держави ЗУНР. Втримати незалежність галичани не змогли. І вже з 1919р. і до 1939 р. почалася нова польська окупація.

1.2.НАШ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Попри всі незгоди, що випадали на долю нашого міста, варто зауважити, що Самбір не випадково є своєрідним центром шкільництва і освітянського життя. Найдавнішою в Самборі була парафіяльна школа при церкві св.Пилипа у посаді Погонич вже в ХІІІ ст.. Школа була українською та підпорядкувалася руському православному парохові. Ймовірно, у них навчалися Григорій Самбірчик (1523 – 1573) – вчений і поет, та гетьман Петро Сагайдачний. У місті діяла і школа при костелі Йоана Хрестителя. Австрійська влада з 1772 р провела ряд реформ, в т.ч. і в Самборі, вважаючи школи чудовим осередком германізації краю. 1893 р. створено вчительську семінарію. Після розпаду Австро-Угорщини влада знову опинилася у руках поляків, які не були зацікавлені в розвитку української освіти. Багато для українського шкільництва у ті роки зробило товариство „Рідна школа”, філія якого була відкрита у Самборі 1897 р. Товариству вдалося здобути українцям українські школи, боронити їх від утисків польської влади, видавати підручники, журнал „Учитель” для вчителів та „Дзвіночок” для дітей.

Ще за Австро-Угорщини у 1912 р. в Самборі було відкрито приватну жіночу гімназію ім..М.Конопніцької на теперішній вул..Филипчака, 14 (тепер старий корпус педколеджу). При гімназії був відкритий 2-х річний жіночий ліцей гуманітарного типу (педагогічний ліцей).

Проф. Теодор Біленький разом з проф. І.Филипчаком і Володимиром Волинським та шкільним катехитом свящ. Михайлом Юзв”яком організували приватну жіночу учительську семінарію. Організатори закладу стали його вчителями. До них приєдналися Антін Княжинський, Михайло Скорик, Карло Шумський, Ілля Чиж та ін. Відомі педагоги Самбора. Польська влада не давала роботу випускникам семінарії, тому 1932 р. Т.Біленький реорганізував семінарію в гімназію коедукаційного (змішаного) типу, щоб українські хлопці і дівчата мали можливість здобувати середню освіту і поступати у вищі навчальні заклади.

З вибухом Другої світової війни до краю приходить радянська влада, яка проводить великі зміни. Більшість шкіл Самбірщини стали україномовними. Тоді ж у 1939-1940 н.р. була відкрита педагогічна школа, яку містили у приміщенні колишньої гімназії ім..Конопніцької. Про це свідчить Постанова Дрогобицької обласної Ради депутатів трудящих і бюро обкому КП(б)У  №157 (на основі Постанови Ради народних Комісарів УРСР  №1021) від жовтня 1939 р.

У жовтні 1939 р. набрано 60 студентів. У 1939-1940 рр.  В медшколі навчалося 120 учнів, у 1940-1941 н.р. – 180.

З приходом німецьких окупантів педагогічну школу закрили.

Новий етап починається з осені 1944р., коли територію Галичини звільнили від фашистських загарбників. З метою поліпшення роботи педагогічних закладів, докорінної перебудови їх в напрямку більшої професіоналізації Постановою РНК УРСР №1554 від 3 листопада 1944 р. педагогічна школа перейменована у педагогічне училище.

До 21 травня 1959 р. педучилище підпорядкувалося Дрогобицькому відділу народної освіти, а з 21 травня 1959 р. по сьогоднішній день підпорядковується Львівському головному управлінню освіти і науки.

У 1947-1948 рр. учбове приміщення двоповерховий будинок складався

з11 кімнат, а з 1956-1957 рр. з 15 класних кімнат і фізкультурного залу, 6 кабінетів, 1 бібліотеки, 1 майстерні, 5 обслуговуючих кімнат. Учбові заняття відбувалися в одну зміну. При училищі був гуртожиток, що займав 6 кімнат загальною площею 135 кв.м.

Училище мало пришкільну ділянку із загальною площею 0,5  га, на якій студенти проводили практику, пов”язану з теоретичним учбовим матеріалом з ботаніки і сільського господарства.

На протязі 1949 року було організовано хімічний, музичний навчальні кабінети, які діють і нині.

Першими директорами нашого навчального закладу були І.Яцикевич, якого змінив І.Яричевський. Педагогічне училище готувало вчителів початкових класів. Навчання тривало 4-и роки. Повоєнні роки були вкрай складними і припали на час директорування Дармідонта Івановича Ілліча (1945-1950 рр.). Він залишився у пам”яті викладачів і студентів як хороший організатор та добра і чуйна людина.

Роками свій внесок у розбудову педучилища вносили директори Гуд Борис Єлісеєвич, Кінасевич Микола Михайлович, Широкий Іван Петрович, Губич Степан Петрович, Футала Роман Григорович, Мацковська Ганна Дмитрівна.

1955 р. було закрито Стрийське педагогічне училище, викладачі якого приєдналися до самбірського колективу.

1958р. вперше набрано групу студентів на базі 10-ти класів (два роки навчання). З 1960 р. крім шкільного відділу відкрито і дошкільний.

1962р. здійснено І-й випуск річного педагогічного класу при Самбірському педагогічному училищі.

Величезний вклад у розбудову училища зробила багаторічний директор Мацковська Ганна Дмитрівна (1988-2007 н.р.). У 1990 р. завершено добудову нового корпусу, спортивного залу, їдальні. Відкрито нові відділення: „Педагогіка і методика середньої освіти. Образотворче мистецтво”(1992 р.),  „Фізична культура”(2000 р.), очолює Буклів І.М. „Діловодство” (денна і заочна форма навчання) (1999 р.),очолює Ванів М.І.

1992 р. в училищі навчалося 742 учні, в тому числі 49 українських дітей з Румунії.

З метою координації спільної діяльності закладів освіти та реалізації.- Законів України „ Про освіту” та  „ Про вищу освіту”, об”єднання зусиль про підвищення якості підготовки (в т.ч. ступеневої) та перепідготовки висококваліфікованих учительських кадрів для системи освіти і впровадження нових педагогічних технологій з 1996 р. училище працює у навчально-методичному комплексі із Дрогобицьким державним педагогічним університетом імені Івана Франка ( наказ Міністерства освіти і науки України „Про створення навчального комплексу „ Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка – Самбірське педагогічне училище імені Івана Филипчака” №84 від 20.03.1996 р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 №382  Самбірському педагогічному училищу присвоєно ім”я краянина Івана Филипчака.

Іван Филипчак – письменник, історик, педагог, видавець, який залишив по собі політний слів в українській культурі. У нашому навчальному закладі працює музей Івана Филипчака.

Національна доктрина розвитку освіти передбачає підвищені вимоги до підготовки учительських кадрів. Ці вимоги можуть бути реалізовані у вищому навчальному закладі не нижче другого рівня акредитації. Зважаючи на те, що Самбірське педагогічне училище імені Івана Филипчака успішно готує педагогічні кадри, має сформований відповідний кадровий потенціал, належну навчально-матеріальну базу, розроблене за сучасними вимогами навчально-методичне забезпечення рішенням Львівської обласної ради від 11 липня 2002 р. №29 „Про реорганізацію Бродівського та Cамбірського педагогічних училищ у педагогічні коледжі” Самбірське педагогічне училище імені Івана Филипчака реорганізовано у Самбірський державний педагогічний коледж імені Івана Филипчака.

У рамках розвитку освіти в Україні принципових змін зазнало вивчення іноземних мов. З 2001 року зміст мовної освіти передбачає засвоєння  на рівні практичного володіння однієї іноземної мови, а за належних умов – кількох. У зв”язку з тим, що оновлений зміст середньої освіти передбачає вивчення іноземної мови з 2-го класу, у регіоні виникла потреба в учителях іноземної мови, які б змогли навчати дітей загальноосвітніх шкіл, зокрема  гірських районів Львівщини. Тому Львівська ОДА, обласна рада, головне управління освіти і науки підняли клопотання перед Міністерством освіти і науки України про підготовку нашим навчальним закладом фахівців з англійської мови за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр. Наш коледж вже мав дванадцятирічний досвід підготовки молодших спеціалістів спеціальності „Початкове навчання” з додатковою кваліфікацією „Учитель іноземної  мови в початкових класах”. Тому кілька років поспіль коледж готував фахівців англійської мови.

За  багаторічний час своєї діяльності наш учбовий заклад випустив понад 10 тисяч висококваліфікованих вчителів різного профілю. Сьогодні багато вихованців коледжу займають високі посади в сфері науки, керівництва. Серед них:

Бичко Зеновій Михайлович – професор ЛНУ ім..І.Франка, доктор наук.

Ярошко Микола – кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології  Дрогобицького педніверситету ім..І. Франка, заступник декана.

Котлярчик Іванна – кандидат філософських наук, проректор Дрогобицького педуніверситету ім..І.Франка.

Худий Михайло – професор  ЛНУ ім..І.Франка.

Сніжко Світлана –  викладач Львівської консерваторії.

Шпак Михайло – викладач Луцького університету ім.Л.Українки.

Мальків Петро – доцент ДДПУ ім..Івана Франка.

Целуйко Олександр Петрович – кандидат історичних наук, доцент ЛНУ ім..І.Франка.

Кочерган Михайло – доктор філологічних наук, професор Київського лінгвістичного університету.

Крвавич Дмитро – професор Академії менеджменту, заслужений працівник культури.

Мальчевський Олег Миколайович – викладач ЛНУ ім..І.Франка, кафедра історії і теорії культури; філософський факультет.

Микитин Марія  –  кандидат філологічних наук, Одеський університет.

Белиб Михайло Іванович – професор  Прикарпатського державного університету.

Федурко Марія – доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Горбань Наталія – кандидат психологічних наук, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Дністрянський Мирон – доцент Львівського національного університету імені Івана Франка.

Боришевський Мирослав – кандидат педагогічних наук, Київський педагогічний університет імені Драгоманова та багато інших.

Наприкінці вересня 2007 року наш коледж очолив Володимир Петрович Вантух, кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту Львівського національного університету ветеринарної медицини і біотехнологій імені С.З.Гжицького.