У давній і недавній історії України є чимало особистостей, які реалізовували єдину мету: зберегти Україну для українців. І поруч з відомими світочами – постать Івана Филипчака – нашого славного земляка, людини винятково дієвої та невтомної. Марк Катон Старший колись давно зауважив, що справжній вчитель проймається тою справою, якої навчає. Саме таким був Іван Филипчак: відданий педагогічній справі, вихованню молодого покоління, громадській діяльності. Він сам обрав цей шлях: «…працювати тільки для свойого рідного народу, як умію і знаю…».
27 січня 2026 року, в день 155-річчя з Дня народження Педагога, викладачі та студенти коледжу мали нагоду згадати життєву дорогу Івана Пилиповича Филипчака. Зі вступним словом до присутніх звернулася Леся Славич, викладач історії України. Студентки відділення початкової освіти Аліна Андрущакевич, Уляна Кожухаренко, Ольга Тауберт та Анастасія Фільварська (група ПО-31) знайомили присутніх з нелегким шляхом від хлопчака з лемківського села до знаного в усій Галичині та за її межами професора Івана Филипчака. Михайлина Кричківська (група ПО-21) супроводжувала розповідь про педагога слайдовою презентацією. Зворушливий авторський вірш про Вчителя прочитала Софія Климович (група ПО-31). Олена Стахів (група ПО-31) виконала пісню «Сила роду» (музичний керівник Ярина Федько, технічне забезпечення Орест Петречко).
Наполегливою працею Іван Пилипович створив себе як педагога, громадського діяча, вчителя народу, якому служив у різних сферах життя,з яким розділив долю мученика. «Він усіх поважав, нікому не бажав зла… У ті часи серед галицької інтелігенції побутувало, наповнене благородним змістом і тепер, на жаль, майже призабуте слово «добродій». Саме воно найбільш лаконічно і точно характеризує Івана Филипчака, як людину, педагога і письменника, – написав про нашого відомого земляка дослідник його творчості Петро Сорока.
Филипчака арештували 4 листопада 1944 р., військовий трибунал засудив його на 15 років табірного ув’язнення. 21 жовтня 1945 р. серце педагога зупинилося на нарах Тайшетського табору біля Іркутська, могила загубилася на чужині. А на рідній землі радянські окупанти про нього заборонили згадувати, знищували твори, розпорошили фонди музею «Бойківщина», які багато років збирав з однодумцями й опікувався ними Іван Филипчак.
Та не загубилася Пам’ять. 28 вересня 1990 року громадськість Самбора стала свідком перейменування вулиці на честь Івана Филипчака, педагога було реабілітовано. З ініціативи директорки педучилища Г.Д. Мацковської 15 березня 1999 р. Кабінет Міністрів України Постановою № 382 присвоїв Самбірському педагогічному училищу ім’я Івана Филипчака. У нашому навчальному закладі розгорнулася велика пошукова робота, до якої залучили викладачів, студентів, громадськість. Проводилися наукові конференції, відкрито кімнату-музей Івана Филипчака, на площі нашого навчального закладу відкрито пам’ятник Івану Филипчаку, у Самборі відновив роботу Історико-етнографічний музей«Бойківщина». Так професор Филипчак нарешті повернувся додому.
Студенти груп ПО-21, ПО-22 поклали квіти до символічної могили Івана Филипчака на міському кладовищі, учасники заходу – до пам’ятника Івану Филипчаку на площі коледжу.
Ми пишаємося, що нашим патроном став Іван Филипчак, адже маємо взірець добродія, людини з великої літери, вчителя, громадського діяча, якому небайдужа доля рідної землі і свого народу. МИ – ФИЛИПЧАКІВЦІ, маємо бути гідними спадкоємцями його діяльності для українського народу.
Леся Славич, голова циклової комісії суспільних дисциплін
